'Howl's Moving Castle' by Diana Wynne Jones

You just have to introduce this novel to kids, grown-ups, dogs, plants, scarecrows and anyone who you would like to make feel alive.

Firstly, I was acquainted that the adaptation differs from the book in many ways. I also knew that Sophie has more character, but actually I understood that we have much more in common than I already thought we were.

The thing that I liked the most os how Sophie talks to every thing and gives it a meaning. At first, she does it because she has 'no one to talk to'. It means a lot to the plot, but it became a thing only after Sophie actually gave this action a meaning and wanted it to influence things, to start the narrative. 

I also liked the relationship between Sophie and her sisters. She is the oldest of three, however, her younger sisters had chosen to transform their own bodies for the sake of the perspective of choosing their own destinies, which is not expected by the society. Though Sophie was not transformed by her own will, she became an old lady because she was cursed. Before that, she decided that she should accept her fate of being an owner of the hat attelier which previously belonged to her father and that she does not have a choice. However, when her body became weakened and harsh to manage, she starts moving as if she understood that she actually does not have anything that can stop her from finding a lifepath.

Relationship between Haul and Sophie develops fast and slow at the same time. Fast from the Sophie's persective, slow and in harmony from the reader's. It became obvious for me almost from the beginning, when it was introduced that Sophie wears grey dress, while Howl wears silver costume. There is also a symbolism in their haircolour that is mentioned slightly at the end of the book which I really liked.

Also, both of them are on the opposite spectrum of managing their livespaces: Sophie is clean, Howl is chaotic. And by chaotic I mean not aesthetically pleasing room at all, but a space covered in dust and webs. That describes the state of thoughts in their heads as well, however, we are notified that being either like this will not turn out good for you.

Overall, I may have given an argument that the structure of the novel and the pacing is not perfect, however, the writing style and small moments describing character's dynamic and common everyday magic are so good I couldn't even accept the fact that somehow I did not like this novel. 

Highly reccommend to those who feel old for everything in this live and would like to become young again.

Із цим романом треба знайомити своїх дітей, дорослих, собак, рослин, опудал і будь-кого іншого, в кого бажаєте вдихнути душу та жагу до життя. 

Почну з того, що я люблю адаптацію "Ходячого замку", але усвідомлювала, що вона навряд буде дуже схожою на книгу, тим паче, що мене попереджали щодо характеру Софі, який у книзі куди більш виражений. Це, однак, не завадило мені до неї прикипіти ще дужче та віднайти між нами ще більше спільних рис.

Що мене привабило з перших сторінок, запам'яталося найбільше та спонукало максимально втілити в життя - звичка Софі розмовляти із неживими предметами, надаючи їм значення. Спочатку роману вона робить це, тому що "більше їй ні з ким було розмовляти". 

"У Софі з'явилася звичка надягати кожен тільки-но закінчений капелюшок на болванку, так що це виглядало майже як голова без тіла, а потім для розваги розповідати капелюшку, яке тіло буде колись під ним." - ого, це дуже цікавий foreshadowing, але навіть без контексту просто дуже гарно написано.

Ця звичка має величезне значення в романі, і попри те, що вона присутня впродовж всього нашого часу із Софі, втілюватися вона починає лише після того, як Софі починає запускати ряд подій усвідомлено. 

Що також приваблює в романі, так це тема стосунків старших та молодших сестер. Софі є найстаршою з трьох, і, що цікаво, кожна з них подається з цікавої перспективи обирання власної долі шляхом хитрощів. Дівчата трансформують власні тіла та зовнішність, щоб прожити ту долю, якої жадають та якої від них не очікує суспільство, зчитуючи їхні характери та поведінку. 

Софі, однак, на пошук власної долі наштовхує трансформація, що відбувається не з її волі, де на неї накладає прокляття відьма. Але цей хід є дуже змістовним: перетворившись на стару жінку, Софі більше не обмежує себе у прояві власного характеру. Перебуваючи у молодому тілі, вона вирішила винести собі вирок: якщо молодші сестри мали змогу обирати свій життєвий шлях, значить їй самій судилося успадкувати крамницю капелюшків та до кінця життя перебувати в одному місці. Але коли її тіло ослабло та постарішало, Софі починає рухатися, ніби усвідомивши, що насправді жодні упередження не мають її обмежувати. 

Вона переступає через власні страхи думкою: "Навряд чи в моєму теперішньому становищі варто перейматися такими дрібницями", і я забороняю недооцінювати сцену порятунку собаки, яких до цього Софі боялась. 

Стосунки Хаула та Софі розвиваються одночасно різко та поступово. На більшість подій ти дивишся одночасно з перспективи Софі та зі сторони читача, й насправді коли вирішуєш на секунду стати другим, все між ними стає досить очевидним. Для мене ця очевидність стала видимою майже на початку, тому що Софі впродовж історії ходить у сірій, непримітній сукні, натомість Хаул постає перед читачем у срібному. Є ще певний символізм в їхньому волоссі, точніше - в їх кольорах, однак це кілька рядків діалогу в кінці книжки, тому залишаю для бажаючих інтригу. 

Ці двоє знаходяться на протилежних крайностях стосовно безладу: Софі вкрай чистолюбна, а Хаул залишає за собою не просто безлад, а справжню занедбану катастрофу, вкриту пилом та павутинням. Його кімната - не естетичний простір із купою цікавинок, це абсолютна антисанітарія. Звички щодо організації простору обох - протилежні крайності, що втілюють те, наскільки в Софі та Хаула порядок в голові. Але впродовж тексту нам доводять, що ані стерильний кінець спектру, ані хаотичний до добра по життю не доводять. 

Загалом, цій книзі можна приписати претензії, які стосуються наративної структури, але це важко зробити через те, наскільки майстерним видається стиль авторки та наскільки влучним він є у потрібних моментах. Читати цю книгу видається старшенним задоволенням, особливо коли читачеві представляється буденна магія, через яку розкриваються комплексні характери персонажів та динаміка між ними.

Обов'язково для прочитання, якщо почуваєтеся застарою для всього на світі та бажаєте повернути собі молодість.